Битва під Оршею

Битва під Оршею, що сталася 8 вересня 1514 року, має велике символічне значення в історії кількох народів: українського, білоруського, литовського та польського. З кінця XV сторіччя Велике князівство Московське, що значно укріпилося, почало активну політику експансії на Захід. Останні московські Рюриковичі, вважаючи себе легітимними нащадками києворуського спадку, почали приєднувати землі, що підкорялися великим князям литовським, які такими бачили себе: спочатку до перших відійшли так звані верховські князівства на Оці, а потім і головні володіння чернігівської гілки давньої київської династії, що визнавали себе до цього васалами господаря у Вільні. Велике князівство Литовське на початок XVI ст. втратило практично третину своєї території.

З початком правління Василя III у Москві зʼявилося враження, що литовсько-руську державу очікує справжня катастрофа. Попри те, що попередня війна тільки-но завершилася, той починає у 1512 р. боротьбу за Смоленську землю, а можливо й все ядро Литовського князівства на теренах сучасної Білорусі. Нова кампанія пізніше отримала назву Десятирічної війни через свою тривалість. І саме у її рамках сталася доленосна Оршанська битва під проводом великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького з Острогу, що на українській Волині.

Великий князь литовський і король польський Жигомонт Старий, разом зі своїм урядом, почав збирати військо відразу після з важкістю відбитого нападу московитів на Смоленськ. Було проголошено про скликання литовської земської оборони, виділені кошти на фінансування найманого війська, чисельністю у 7 тис. осіб, а польський сейм дав дозвіл на відправлення добровольців. Збори війська йшли не дуже швидко і значно пришвидшити їх не змогла навіть звістка про взяття у кінці липня 1514 р. московською армією Смоленська та оточуючих його міст. Та все ж, вдалося набрати бл. 15 тис. воїнів, які під командуванням Костянтина Острозького вирушили з Борисова у смоленському напрямку.

Шлях литовсько-руського війська пролягав через Оршу, де знаходилася переправа через Дніпро. Там його вже чекала московська армія, очолювана великими воєводами князями Челядніним та Булгаковим-Голицею, що майже повністю складалася з помісної легкої кінноти за участю підрозділів мещерських татар. Її чисельність є загадкою до цього часу. Намагаючись продемонструвати силу тріумфу, польські та литовсько-руські джерела зазвичай її перебільшували, доводячи до фантастичних 80 тис. (така сама стратегія типова для літературних повідомлень про чисельність литовсько-руського війська, але тут причиною була спроба показати міць Корони Польської та Великого князівства Литовського, обʼєднаних під єдиним вінцем Яґеллонів). Насправді, московське військо було схоже більшим за литовсько-руське, але не в два-три рази.

Ситуація, при якій армія Великого князівства Литовського не мала можливості безпечно перетнути Дніпро та дати бій переважаючим силам противника на чистому полі, дозволила князю Острозькому продемонструвати свій тактичний геній. Спочатку він використав хитрість, щоби переправити свої сили, які складалися з приблизно однакового числа шляхетського (лицарского) ополчення та найманців різноманітного походження (кінних і піших), а також меншої кількості польських лицарів і артилерії, на лівий беріг ріки: викликавши на перемовини представників московського командування він створив у того враження про свою миролюбність. Поки йшли переговори, литвинам вдалося навести міст і переправити вночі військо на інший беріг Дніпра, на сторону Орші.

Добре розуміючи свої слабкі сторони, та маючи в тилу гирло великої ріки, що обмежувала можливості для маневру, командувач литовсько-руськими силами вирішив скористатися розумно сформованою оборонную тактикою. Військо вишикували у дві лінії: у першій стояли кіннотники, як лицарі-латники, так і гусари, а у другій піхота.

Московити, впевнені у своїй перевазі, почали атаку першими - князь Михайло Булгаков-Голиця повів своїх воїнів правої руки на лівий фланг армії Костянтина Острозького. Спочатку йому навіть посміхалася вдача, але не скоординованість дій московитів та супеництво у їхньому командувані, призвело до того, що надвірний гетьман Януш Сверчковський зі своїми гусарами вчасно встиг прийти на допомогу.

Практично одразу після закінчення першої атаки, у бій пішли основні сили війська Великого князівства Московського під командування Івана Челядніна. Підрозділи князя Тьомки-Ростовського наступали на піхоту, а Івана Пронського тіснили кінноту лівого флангу під командуванням знаменитого Юрія Радзивілла на прізвисько Геркулес.

Ось і прийшов час для Костянтина Острозького продемонструвати все своє тактичне уміння. Для перемоги над ворогом він вирішив використати як хитрість, так і прихований подарунок, який він підготував для московитів - ручну вогнепальну зброю у піхотинців, за підтримки артилерії. Спочатку литовсько-руські сили відступали під тиском противника, все більше і більше наближаючись до дніпровського берега та боліт біля річки Кропивенки. Але коли московити думали, що вже прийшов час їхнього тріумфу, пролунав сигнал від гетьмана й переслідувані обернулися на переслідувачів, московські кіннотники опинилися відкриті вогню аркебузирів у то самий час, як у глиб їхнього строю почали бити гармати. Намагаючись втекти від вогню, московські воїни масово гинули у тих самих болотах, що оточували Кропивенку, у які збиралися загнати ворога.

Битва під Оршею, що починалася як демонстрація сили більш чисельного московського війська, закінчилася його розгромом завдяки таланту князя Костянтина Острозького, який зумів поєднати тактичні хитрощі з умілим використанням найсучаснішої на той час вогнепальної зброї. Вона продемонструвала з якою швидкістю до наших теренів дійшла військова революція, що тільно розпочалася у Європі - з часу битви при Черіньолі, яка вважається віхою у історії ведення бойових дій з опорою на ручну вогнепальную зброю, пройшло лише десятиріччя.

Завдяки цій перемозі, Литовська держава на півстоліття була позбавлена від зазіхань на свою територію зі сторони Великого князівства Литовського. Новий етап московської експансії почнеться лише при Івані Грозному у часи Лівонської війни. Тому, не дивно, що Оршанська битва зайняла чільне місце в історичній памʼяті чотирьох народів, предки яких билися під командуванням князя Острозького: українців, білорусів, поляків та литовців.

Придбати

Чоловіча футболка "Орша"

Лонгслів "Орша"

Закрити меню